Останнім часом Надії все частіше здавалося, що немає кому їй звертатися за допомогою. Скільки лікарів вона обійздила, скількох знахарок і травників відвідала – а все марно.
Хвороба не відступала від маленького Микитки, а, здавалося, атакувала його з усіх боків все сильніше. До старих діагнозів додавалися нові.
– О, Боже, що ж робити?! – часто ридала молода жінка. – Чому так? Чому це трапилося саме з моєю дитиною?
У пам’яті виринали картинки з минулого. Ось Орест, її коханий, який клявся у вічній любові, зізнається у коханні і просить стати його дружиною.
– Я зроблю все, аби ти була найщасливішою жінкою у світі, – шепоче він, пригортаючи її до своїх грудей. – Надійко, я тобі це обіцяю.
А ось їхнє гучне та пишне весілля, на якому гості щиро милувалися красивою парою і зичили їм найкращих благ.
Перші два роки були казковими. Інколи, просинаючись серед ночі, молода жінка думала, що про таке життя можна лише мріяти. Її ранок починався з п’янкого цілунку, а ніздрі лоскотав аромат щойно звареної кави. Поки вона приймала душ, коханий готував сніданок, а ввечері, повернувшись із роботи, Надя знову опинялася в палких обіймах чоловіка.
Романтичні вечори при свічах, ночі на ліжку, встеленому пелюстками троянд, відпочинок за кордоном, прогулянки верхи на конях, походи в гори – все це було невід’ємною частиною їхнього життя. Доти, поки не народився Микитка.
– Не буду обманювати, – було видно, що лікареві, який має за плечима чималий досвід, все ж не легко було говорити це. – У дитини проблеми зі здоров’ям. Причому настільки серйозні, що я раджу вам залишити малюка в інтернаті. Повірте, так буде краще і для вас, і для нього
