Ігор виховав чужу онучку, яку дуже любив. Після довгих роздумів дід розповідає Юлії про її минуле …
Звідки взялася у діда дівчинка ніхто в селі не знав
Майже всіх чоловіків села забрали на фронт, залишився тільки Ігор і Максим та хлопчаки маленькі. Коли Ігор привіз з міста маленьку дівчинку баби навколо заговорили:
– Ну навіщо тобі дитина, Ігор, ти сам вже ледве по світу ходиш, а надумав дитя виховувати …
– Циць! Від своєї кровинки не відмовлюся. Поки живий, буду все для неї робити! – строго сказав дід.
Про Ігора нічого в селі люди не знали, зате він був місцевий старожив і все про всіх міг розповісти. Його дуже любили в селищі, училися мудрості у старого і допомагали хто чим може. Одного разу він рано вранці поїхав до міста, а повернувся з дівчинкою на руках. Записав Юлею, так бабку його звали. Так і жили удвох, розкошуючи …
А співати Ігор любив. Бувало сядуть на лавці в саду ввечері з Юлією, він їй пісні співає про життя колишнє, довоєнне, а вона йому підспівує. Голосок у неї тоненький, але красивий. У діда низький, басовитий. Затягне дід пісню, а Юлією підхопить, зіллються їхні голоси в унісон і летить пісня, народ радує
