Марія залишалася безмовною, оскільки її подруга висловила те, чого вона боялася й подумати не сміла. Вона відчувала, як страх паралізує її всісіньке буття: вона не знала, як діяти. І насправді, що вона мала робити? Батьки вже відмовили їй одразу: “Роби, що хочеш, але з тим хлопцем до дому не приходь!” Перед народженням дитини її підтримувала лише Таня, трошки інші дівчата з гуртожитку, а батьки мовчали. Вона не знала адреси Миколи, нічого не знала про його походження. Було неприємно питати, і вона залишила це питання невирішеним. Тим більше, що він обіцяв приїхати свататися взимку, на Меланки. Та Меланки минули, і інші свята теж, але від нього немає жодних вістей. Щоразу, коли вона чекала, дні замінювали роки, і нічого не чула від нього. Ромашки снилися їй вночі…
Весною народився хлопчик, і Марія, навіть не глянувши на дитину, відмовилася від неї слабкою рукою. Вона повернулася додому, покинувши навчання, оскільки без підтримки батьків одна стипендія не дозволяла їй виживати в місті. Батьки відкинули її як “непутівку”, сказали, що це буде для неї уроком на все життя, і вони прощають її. Її влаштували на роботу санітаркою. Так вона існувала: біла, як халат, мовчазна, як призрак, і її життя просто пливло повз неї, немов б вони мали мовчазну угоду: “Я тебе не трошу, ти – не помічаєш мене”.
Коли батьків не стало, майже одночасно відходячи за межу вічності, Маруся вперше наповнила двір ромашками. Вони прижилися, ростуть дружно і радують очі всіх, хто проходить поруч із їхньою оселею. Щодо неї… їй стало затишно серед білого квітучого добра.
Минуло близько тридцяти років, як до її двору зайшов молодий чоловік: “Доброго дня, мамо, нарешті я Вас знайшов!” Він підійшов, обійняв її і глянув їй просто в очі, наче хотів прочитати у них відповідь на питання, яке завжди цікавило всіх покинутих дітей: “Чому?”.
Марія досі пам’ятає той день, ніби це було вчора… Син розповідав і розповідав, ділився своєю історією з дитбудинку і про свого товариша, якого взяла в прийомну родину багата сім’я. Вони навіть не тільки прийняли сина, а й її, так як вони дружили дуже тісно. Вони пропонували їй теж взяти його, але він відмовив, сказавши, що у нього є мама, і він знайде її. Тепер вони працюють разом, добре заробляють, він, її син, одружується і приїхав за нею, щоб його справжній мати була на весіллі! Він шукав її все це час, це була його мрія, і він здійснив її. Марія просто мовчки погодилася, кивнула головою і потім гладила світло-русяві волосся свого сина…
