Моя батько зазначила, щоб ми на весілля її не запрошували. Вона ні копійки не віддасть і сама не з’явиться. З майбутнім зятем вона взагалі не спілкується. Якось ми прийшли в гості до родичів, так вона, коли побачила Степана, встала відразу зі столу і пішла. Я навіть не знаю, як розповісти про це свекрушам.
Моя батько була дуже рідною і дорогою мені людиною, вона завжди мені в усьому допомагала і підтримувала мене постійно. А зараз, коли я за крок від свого жіночого щастя, вона не просто мене не підтримує, а й всіляко хоче зруйнувати моє щастя. Вона в житті бачить тільки матеріальні цінності, а іншого для неї не існує. Я не знаю, як її переконати в протилежному. Не можу стримати сліз. Не думала, що в такий важливий день залишуся без підтримки мами і буду відчувати себе справжньою сиротою.
Мого батька не стало дуже рано, я його майже не пам’ятаю. Мамі було, звичайно, важко. Але, їй завжди та в усьому допомагали мої дідусі і бабусі. Причому татова рідня теж нас не обходила увагою, ставилися до нас, як рідних людей. Ми не бідували, так і жили, на мій погляд, не гірше за всіх. Але, батько постійно була іншої думки. Словом, вважала, що не в грошах щастя, а в їх кількості. Повторювала, що у мене обов’язково повинен бути багатий чоловік з хорошими зв’язками та статками.
Родичів наших вона теж переконала в необхідності пошуку багатого зятя, іншої думки й слухати не хотіла зовсім. Я не погано вчилася. Та й батько ніколи не шкодувала грошей на репетиторів. В юридичний вступила легко, на радість батько. Їй здавалося, що саме тут навчаються люди «того рівня», про який вона мріяла, де донька легко може знайти собі пару.
