Декілька років тому, в один із морозивних днів, я випадково помітив гаманець, який валявся на тротуарі.
Усередині не було жодних документів, лише три долари та лист, який, здавалося, читали кілька разів щодня протягом багатьох років.
На порваному конверті, окрім зворотної адреси, було неможливо розгледіти щось інше.
Я відкрив листа та уважно прочитав його, сподіваючись дізнатися щось про власника гаманця.
«Дорогий Майкл! Моя мати заборонила мені зустрічатися з тобою. Пробач мене і знай, що я тебе люблю і завжди буду любити. Твоя Анна ».
Це було так вражаюче, що я вирішив знайти адресата, незалежно від усього, і повернути йому втрачений гаманець. Але як?
Оскільки окрім імені у мене нічого не було, я звернувся до оператора телефонної станції із проханням вказати номер телефону за цією адресою.
«Дівчина, у мене до вас незвичайне прохання. Я знайшов гаманець і зараз розшукую власника. Може, ви допоможете мені знайти номер телефону за цією адресою? »
Проте дівчина відмовилася допомогти, оскільки не мала права розголошувати такі відомості. Але коли я їй розповів про незвичайний лист, вона запропонувала самій зв’язатися з абонентом і, якщо він погодиться розмовляти зі мною, то вона нас з’єднає. Я чекав хвилину, яка здалася мені вічністю.
І ось нарешті я почув жіночий голос і запитав, чи знайома вона з якоюсь Анною? Так, відповіла жінка, тридцять років тому ми купили цей будинок у її матері. Але вже кілька років мати Анни живе в будинку для літніх людей. Я подякував добрій жінці і попросив координати будинку для літніх людей. Відразу ж набрав номер і дізнався, що мати Анни, на жаль, вже померла, але сама Анна жива і перебуває в іншому будинку для літніх людей.
