19.06.2024
Сварки дочки лунали голосно, аж по всій хаті розносилася нестерпна метушня… Дочка буде скаржитися та пізно буде шкода

Сварки дочки лунали голосно, аж по всій хаті розносилася нестерпна метушня… Дочка буде скаржитися та пізно буде шкода

“Аж по хаті розносився дзвін.

Зять спокійно стояв біля вікна: Сердився, напевно, він.

За столом гомоніли внуки.

Їм не вдається зрозуміти, Що хотіли від бабусі Її рідні діти.

Виявляється, тарілку Старенька розбила,

Коли кухню прибирала І мила посуд.

«Вона дорого коштує, — Сказала їй дочка. — Як будеш себе так вести, Підеш до синочка.

Там невістка тобі скаже, Де зимують раки. І тоді у тебе будуть Пригоди ознаки…»

Послухала це бабуся, Голову схилила. А колись же була дочка Добра, щира, мила.

Витерла сльозу бабуся, Звернулась до Бога: «Зроби, Господи, все так, Щоб дочка дорога Була легка, не терниста, Квітами цвіла. Доля щастя і достаток Щоб їй дала. Забери мене до Себе В світлі Небеса, Де в Раю пташки співають, Тиші є краса… Що тепер із мене взяти? Усім я мішаю. Дай носки лиш дов’язати. Прошу і благаю. Дочка мерзне дуже в ноги, Мерзнуть і онуки. Хочу трошки їх зігріти До нашої розлуки…»

За вікном місяць світив, Кожен думав за своє. Ніхто в домі не цінив, Що бабуся поруч є. Помолилася бабуся, Усміхнулась усім ніжно…

(Буде каятися дочка, Та буде вже пізно)……”