Старапохилений трамвай не тішився ніякою поспішанкою. Сонце невблаганно пекло його обтріскані боки. І він спокійно, втомлено тягався міськими вулицями. Пасажири, розпечені від спеки, також не тішилися особливою поспішанкою.
Софія залишила свій автомобіль на стоянці біля готелю і вирушила на прогулянку містом. Це було стандартною її практикою у вільний час. Вона залишала свій авто, сідала в трамвай або автобус і подорожувала містом, куди б вона несамовито поспішала в службові відрядження.
Поруч із однією із зупинок трамвай тяжко задихався, скрипів, і водій, використовуючи ламку мікрофона, повідомив: “Трамвай далі не рухається. Зламався”.
Пасажири невеличко оживилися, почали висловлювати свої скарги на чиновників, спеку, свіжі та старі хвороби. Але Софія підійшла до водія, щоб дізнатися, як вибратися з цієї невідомої вулиці.
– Це моє перше відвідування. Скажіть, будь ласка.
– Софія?!
– Дмитро?!
З колись привабливого, величного хлопчини Дмитро перетворився на плотного чоловіка. Волосся трохи позасивіло. Очі стали холодними.
Обоє відчували невпевненість.
– Ти ще ображаєшся на мене? – порушив мовчанку Дмитро.
– Це ж не я відмовилася від весілля за кілька днів. Хоча, можливо, краще так. Все в житті відбувається за краще. Але тоді це було дуже боляче. Здавалося, що я провалилася крізь землю від сорому та глузувань.
– І моє життя не надто радує. Маю тільки одну доньку, і вона інвалід. Дружина працює вдома, шиє, коли є можливість. А я тут гаяю. Після роботи закручую гайки на інших автомобілях. Ти, здається, добре живеш.
– У мене є все для щастя: чудова сім’я, хороша робота.
Софії хотілося висміяти Дмитра, так, як він колись сміявся з неї.
Дмитрове і Софіїне села розділяло велике водоймище. Люди часто, замість назви села, говорили: “Треба піти на той бік ставу” або “Узяв дружину з того боку ставу”.
– Чудова пара, – розмовляли з обох боків ставу.
– Дмитро збирається вступати в інститут. Слідом за Софією.
– Він слідує за чужими спідницями. Кажуть, ходить на розваги у райцентрі. Бачили його з якоюсь,
– Звісно! Бачили! Навіть не можна більше висловити словом свої думки. Скільки він тут працює в райцентрі? Третій рік, мабуть. Знайомих має.
До весілля залишалося майже нічого. Господині трудилися над копченим, печеним, вареним. Господарі майстрували шатри. Одного дня біля сільського магазину зупинилася автомобіль. З машини вийшла невідома жінка. Кілька місцевих бабусь сиділо на лавці, і вона звернулася до них із запитанням.
