У мене самої ще не має онуків, тому я не можу усвідомити, що означає бути бабусею. Проте серед моїх знайомих є ті, хто вже став бабусею, навіть двічі або тричі. Для нас, п’ятдесятилітніх, до заслуженого відпочинку залишається ще чимало років. І дуже хочеться просто жити для себе, якщо є така можливість. Але не всі діти розуміють це щодо своїх батьків, особливо матері.
Вікові труднощі також є невід’ємною частиною життя. Та й ми втомлюємося більше і швидше, ніж молодші. Деякі з наших друзів мають різні захоплення та хобі. Загалом, все це повинно відбуватися природньо, і у нас є право на це, тобто на те, щоб жити для себе.
Нещодавно я випадково зустріла свою добру знайому Олену. У неї чоловік, дочка вже в шлюбі, і п’ятирічний онук Владик. Посиділи ми разом, поговорили. Під час розмови вона поділилася своєю ситуацією, зрозуміло, адже вже не є молодою. Щодо візитів до лікаря, каже, ходжу, іноді відпрацьовую вихідні, іноді відвідую поліклініку.
– А на роботі взагалі завал, одна комісія за іншою. Та ще дочка вирішила вивезти мені онука на вихідні. Без будь-якого попередження, навіть я не очікувала. З самого ранку приїхала. Каже: “Нехай Владик побуде у тебе до понеділка, бо ми з Льошею (чоловіком дочки) плануємо відпочити. Як ти відреагувала на це? Раз вже приїхала, то нехай залишається. Та потім я їй сказала, тому що це не перший випадок, коли вона вивозить мені онука в суботу або неділю: “Дочко, ти не розумієш, що вихідні для мене час відпочинку, а не часу для того, щоб сидіти з Владиком.”
